Читать онлайн книгу "Бебі Джейн"

Бебi Джейн
Софi Оксанен


Карта свiту
Софi Оксанен (нар. 1977 року) – вiдома фiнська письменниця i драматургиня, фемiнiстка. Нагороджена багатьма лiтературними премiями, у т. ч. Лiтературною премiею Шведськоi академii (2013).

Головна героiня роману «Бебi Джейн» приiжджае у столицю, повна амбiцiй пiдкорити це мiсто. Випадково зустрiчае дiвчину, яка втягуе ii в дивнi i нездоровi стосунки, переносячи своi психiчнi проблеми на кохану. Подii розгортаються стрiмко, як у психологiчному трилерi…





Софi Оксанен

Бебi Джейн





Один


Справжне кохання.
Ти единий, про кого я мрiю.
Твое серце пасуе менi, наче рукавичка.
І я буду по-справжньому сумувати, крихiтко.
Я тебе кохаю.

Не буде бiльше суму, я поцiлую його на прощання.
Сонце вириваеться прямо з неба.
Я обшукала увесь свiт за кимось таким, як ти.

    (Madonna True Blue)

Пiкi була, поза усiлякими сумнiвами, найкрутiшою лесбiйкою у мiстi. У тi часи я була молодим дiвчиськом, яке щойно приiхало до Гельсiнкi та ще не мала жодного досвiду з жiнками. Пiкi була старшою за мене на десять рокiв i вже встигла пiзнати столичний свiт гомосексуалiзму. Вона вiдвiдала кожнiсiнький гей-бар, що коли-небудь був вiдчинений, та iнодi розливала на барнi стiйки або ж вмiст своеi чарки або ж власну блювоту, а iнодi навiть заляпувала кров’ю зi свого розбитого зухвалого носика. Вона полюбляла брати участь у гей-парадах, розважатися вечорами у вiдомому гей-клубi «Гамбрiнi», а ii обличчя потрапило на обкладинку журналу «Сета» для сексуальних меншин. Вона знала всiх, а всi знали ii. До нашоi зустрiчi вона переспала iз понад пiв сотнею жiнок, крала машини та продавала наркотики. Їi шкiру прикрашали татуювання та пiрсинг, а ще вона слухала панк-рок гурти Musta Paraati та Lords of the New Church. Вона носила берцi з червоною шнурiвкою i курила сигарети Camel. Вона була вдягнена у чоловiчу сорочку з червоними пiдтяжками та короткi штанцi. На шиi висiла краватка. Їi волосся було таке коротке, що класно лоскотало мiж стегнами, коли вона… Вона була саме те, що я так довго шукала. Саме така. Із чорними, наче смола, очима. Вона пiднiмала мене так легко, наче пушинку, та обiймала так мiцно, що я тонула в нiй все глибше й глибше. Коли ми спали разом, вона любила вдихати мiй аромат. Саме тому я завжди забирала волосся, щоб нiщо не заважало iй насолоджуватися запахом моеi шкiри. Окрiм того, iй подобалося класти свою руку на мiй живiт так, що один палець опинявся у моему пупку. Тiльки тодi вона засинала. Навiть якщо на нiй досi були штанцi та сорочка. Головне, щоб ii носик був бiля моеi шиi. Ось так вона могла мене тримати у своiх мiцних обiймах до самого ранку. Незважаючи на те, що в кiмнатi Пiкi незалежно вiд пори року завжди було вiдчинене вiкно, я нiколи не застуджувалася. Так мiцно, оберiгаючи, вона мене обiймала. Так мiцно й тепло, що я майже танула, хоча назовнi завивала хурделиця.

Пiкi вже було шiстнадцять рокiв, коли вона почала зустрiчалася з дiвчатами. У ii маленькому селi на пiвночi Фiнляндii Пiкi мала дiвчину, яка була на три роки старшою за неi. І у них був секс у маленькiй панк-роковiй кiмнатi Пiкi, серед рiзноманiтних плакатiв, платiвок та спреiв для волосся. А ще в лiсi, парку, школi, iдальнi та iнших найнеочiкуванiших мiсцях. Ранком подруга вiдвозила Пiкi до школи, а увечерi зустрiчала ii. Щоразу Пiкi застрибувала в крутий чорний несамовитий, наче рок-н-рол, автомобiль ii дiвчини, i вони iхали геть назустрiч новим тiлесним втiхам. Менi здаеться, це було неймовiрно круто. Та й узагалi, усе, що робила Пiкi, було круто! Вона круто змiшувала напоi та круто насвистувала. Вона влаштовувала крутi побачення та допомагала одягти куртку, що також було неймовiрно круто. Вона викликала таксi та завжди знаходила вiльнi мiсця. Вона вправно робила все, щоб ii дiвчина зручно почувалася. У гей-барах вона проводила мене повз чергу та знайомила з усiма. На лесбiйських вечiрках ми повiльно танцювали, а вона дихала менi в шию. Це було iдеально.

Мобiльний телефон Пiкi безперестанку дзвонив.

А в ресторанi за ii столиком завжди сидiла юрба друзiв.

– Що нового, лесбi?

– Нiчого особливого.

Менi здалося, що ця жiнка е давньою знайомою, однак, хто ii знае, Пiкi завжди щастило на новi знайомства. Пiкi була цiлком здатна пiдчепити дiвчину, яка щойно приiхала до столицi з далекоi Пiвночi, та вiдвести ii на гей-вечiрку. Або ж познайомитись iз друзями якоiсь лесбiйськоi пари, якi щойно приiхали з Іматри. Зовсiм скоро дiвчина з Пiвночi перейняла стиль Пiкi та купляла такi самi штанцi та вiйськовi черевики в тiй самiй крамницi. Вона коротко стригла волосся та почала розмовляти в тiй самiй манерi, що i Пiкi: повторювала ii жарти та вживала прiзвиська, якi Пiкi дала iншим людям. Вона навiть подумувала зробити пiрсинг. Для початку в носi. Хоча Пiкi мала крутий пiрсинг на язицi, але все ж краще розпочати з носу. А язик – iншим разом. Хоча Пiкi й переконувала, що проколювати язик зовсiм не боляче, однак язик це… язик – це важливе знаряддя дiвчини, якiй подобаються iншi дiвчата. На що Пiкi усмiхалася своею фiрмовою усмiшкою. Коли я бачила ту дiвчину наступного разу, вона, звичайно, уже мала проколотий язик i гордо вихвалялася Пiкi. А Пiкi смiялася так, як часто це робила. Своiм смiхом вона нiби казала: «Так, я знаю як саме тебе треба задовiльнити.» І в того, хто почув б цей смiх, не виникло б жодного сумнiву в цьому.

Щойно ви почули, як говорить спiвак, то вiдразу ж розчаруетеся, тому що його голос втратив усю свою чарiвнiсть i став зовсiм звичайним. Але краса Пiкiного голосу не залежала вiд того, як саме вона його використовувала. Якщо Пiкi хотiла, вона могла зачепити своiм голосом будь-кого: жiнку чи чоловiка, собаку чи кiшку. Своiм голосом вона була здатна вгамувати буревiй i заколисати немовля. Їi голос заспокоював, а тривога вщухала, надаючи змогу грудям дихати вiльно. Своiм голосом вона була здатна обеззброiти будь-якого неприятеля. Їi голос ослiплював i зачаровував, навiть коли використовувався для найбруднiшоi лайки.

Голос Пiкi тягнувся, вивертався, крутився, мiг раптом стати зовсiм чужим, а потiм знову повертав свою нiжнiсть. Усi слова, якими зазвичай описували божественнi голоси, тут були даремнi, оскiльки ii голос не був нi на що подiбний, анi на голос певноi людини або спiвака, анi на будь-кого з радiо чи телебачення. Вiн не був «оксамитовим» або «темним», або «хрипким», хоча вiн дiйсно був солодким, нiби шкiра грудей, дотик шовку навколо шиi або тепла рука пiд сорочкою. Їi голос – нiби ковток гарячого чорного шоколаду та смак мигдалю. Так, вiн був хрипким, але ця хрипкiсть була наче лiс, який може бути одночасно хрипким i чистим, коли дерева загорнутi у темряву, а небо освiтлюе все навколо. Слухати ii голос було нiби опустити голову на подушку з пелюсток троянд та лiлiй. Їi голос звучав як аромат кардамону. Та корицi. Чорний дрiзд, чий голос був створений з корицi та кардамону.

Пiкi завжди вмiла дотепно пожартувати. У тi митi вона говорила голосом жалобного блазня, за допомогою чого Пiкi могла приховати те, що iншим було не варто бачити. За своiм голосом вона почувалась у безпецi. Це був ii камуфляж, який змiнювався вiдповiдно до ситуацii, так що нiхто i не мiг й подумати, що така дивовижна й неймовiрна людина як Пiкi може колись потрапити в халепу. Пiкi була така дотепна, така швидка. Ви не встигнете помiтити, як вона вже намалюе словесний образ будь-якоi людини, яку вона щойно зустрiла, блискучу карикатуру лише з декiлькох слiв, яка змусить вибухнути смiхом цiлу компанiю, а мiшень для насмiшок – знiяковiти та вiдiйти на заднiй план. І Пiкi була настiльки гостра на язик, що в жертви навiть не було часу, щоб захистити себе.



Звичайно, менi теж трiшки перепало. Оскiльки я мала надто велику стопу, Пiкi обiзвала мене Бiгфутом. Моi черевики стали називатися лижами, а шкарпетки – лижними чохлами. Щодня я отримувала нове прiзвисько.

Оскiльки я мала великi губи, то отримала прiзвисько Вареник.

«Обережно, а то вони застрягнуть у дверях!»

А через великий нiс вона постiйно називала мене Хеллоуiн.

Коли я прохала ii припинити, Пiкi просто вiдповiдала: «Та годi, тобi ж подобаеться!»

Колючi жарти Пiкi настiльки вводили в оману, що лише через деякий час я навчилася розпiзнавати, коли саме вона говорила серйозно. І коли вона була справдi налякана. І коли в неi був приступ панiки.



НАШІ ПЕРШІ МІСЯЦІ РАЗОМ були спекотнi та лiтнi. Жодна з нас не любила надмiрного тепла, саме тому вдень ми залишалися всерединi в прохолодi, а вночi гаяли час у барах. Крiм того, спека нам не зовсiм пiдходила. Через нашi лiки ми пiтнiли так, що ми неодмiнно привернули б надто багато уваги, якби вийшли вдень назовнi. Усi навколо би подумали, що ми маемо похмiлля або ж пiд впливом наркотичних речовин. Пiтливiсть – це одна з речей, на яку зовсiм незнайомi люди вважають за потрiбне зробити зауваження. Так, нiби я не знала, що спiтнiла. Так, нiби вона теж цього не помiтила. Для мене це лiто було неможливим. Було неможливо тримати зв’язок iз зовнiшнiм свiтом, тому я i не намагалася, окрiм наших нiчних походiв до ресторанiв та барiв. Того лiта ми прожили одне життя на двох в одному ритмi. Вночi ми брали таксi до ресторану-тераси у Кайсан’емi, який працював уночi i тому був iдеальним для нашого незвичного стану. Поки таксi кружляло по вузьких провулках району Каллiо, ми обiймалися на задньому сидiннi, а Пiкi спокусливим шепотом розповiдала менi у вухо те, що вона збираеться зробити зi мною, коли ми повернемося додому.

Наше перше побачення завершилося на лесбiйськiй вечiрцi у Кайсан’емi, де я нiколи не була ранiше. Я була така схвильована напередоднi побачення з Пiкi, що вже ледве трималася на ногах, коли приiхала до неi. А потiм ми поiхали на мою першу вечiрку в Кайсан’емi! Я голосно засмiялася, коли вона поцiлувала мене бiля дверей, i мiй смiх кружляв навколо весняного шуму мого сп’янiння, змiшуючись з iншими звуками, солодким язичком Пiкi, котячим шкряботiнням та зi звуком дверей таксi, коли вона вiдчинила iх для мене пiзнiше, коли ми вже рушали до Кайсан’емi. Я пам’ятаю, як ii голос змусив мене затремтiти, хоча вона лише спитала у водiя дозволу пити пиво в салонi машини, обiцяючи не пролити нi краплини. Вона завжди так робила. Лапiн Культа, завжди Лапiн Культа. Холодильник Пiкi завжди був забитий баночками цього пива. Вперше я побачила це в нiч, коли ми познайомилися: уся нижня поличка була заставлена пивом, а на верхнiй поличцi був лише пакет з маслом зi встромленим у нього ножем та шматочок сиру. На дверях холодильнику була пляшка Пепсi та декiлька лiтрiв молока. Однак наступного разу, коли я прийшла на те перше побачення, яке так мене перелякало, ii холодильник був набитий усiлякою всячиною. Це все було для мене: сiк, йогурт, сир, хлiб, помiдори, ковбаса, фрукти. Саме з цих продуктiв Пiкi й приготувала менi снiданок. Вона злизувала крихти хлiбу з моiх пальцiв та казала, що на менi досi залишився запах парку Кайсан’емi та лiтньоi трави, на якiй ми лежали пiсля четвертоi години, коли ми вже були не силах стояти у черзi на таксi. Ми палко цiлувалися на галявинi, коли мое тiло вже почало жадати, щоб Пiкi занурила в мене своi пальцi, досягла мого серця та нiжно обiйняла його рукою. А коли ii пальцi будуть у менi, вона натисне на стегно зворотною частиною долонi, i це навiть заболить, змиваючи усi кольори, якi iснують у свiтi, окрiм червоного. Так нiби всерединi мене червона злива. Яким же було мое здивування, коли я виявила, що простирадла не були заплямленi в червоний колiр. Вони були лише мокрi, немов хустка, просякнута сльозами, хоча Пiкi й досягла своiми пальцями до самiсiнького мого серця. Усе мое тiло кривавило, а кров, здавалося, було видно навiть у сутiнках, як i мое серце, яке проблискувало через мою шкiру та прагнуло повернутися до пальцiв Пiкi пiсля того, як вони мене залишили наодинцi. Так, нiби воно мандрувало всiм моiм тiлом у спробi вiднайти шлях назад до ii пальцiв.

Нiхто ранiше не тримав мене за руку так мiцно, коли я кiнчала. Так, що моi перснi боляче врiзались у шкiру. Пiзнiше Пiкi розповiла, що наступного дня вона досi вiдчувала iх. Що вона прокинулася, вiдчуваючи мою руку та перснi, якi тиснули ii долоню, навiть якщо того ранку ми i не прокинулися в одному лiжку.

Нiхто ранiше не тримав мене за шию, коли я кiнчала, та не притискав мою голову до своiх грудей. Пiкi ж так робила, мiцно та рiшуче. Їi пальцi на моiй потилицi, пальцi на моiй шиi, трiшки вище вух. Нiхто ранiше не обiймав мене так, щiльно притискаючи до себе, нiби захищаючи вiд усього свiту. Я почувалася так безпечно. Так неодмiнно безпечно. Їi лiва рука мiцно тримала мене за шию, моя голова на ii грудях, а ii права рука у мене всерединi.

Пiкi була перша, кого я не подряпала в лiжку. Пiкi була перша, чия шкiра та кров не залишилися пiд моiми нiгтями. Пiкi була перша, хто спокiйно пiшла зранку в душ, не скрививши лице через роздерту спину та шию.

Звичайно, можна було очiкувати зовсiм протилежного. Що Пiкi, навпаки, стала першою коханкою, яка залишилася б уся в подряпинах. Бо я нiколи ранiше не отримувала таких оргазмiв, таких безперервних та повторюваних, наче червонi хвилi.

Так, справдi, Пiкi не подобалось, коли ii дряпали. Однак, незважаючи на ii прохання, менi однаково шалено хотiлося це зробити. Я казала, що не можу нiчого вдiяти. І я дiйсно не могла. Можна подумати, що я поводжусь бiльш свiдомо з Пiкi. Але я знала, що iй не подобаеться, коли ii дряпають, i саме тому я це не робила. Однак, це не пояснення. Можливо, спочатку я ще могла бути десь свiдома, однак пiсля десятого оргазму, я навряд чи могла стверджувати, що в менi залишились бодай якiсь крихти свiдомостi.



ЗОВСІМ СКОРО МИ ПОЧАЛИ ОБГОВОРЮВАТИ наше спiльне майбутне i що ми будемо робити разом! Ми проводили години за слухавками, наповнюючи апарати солодкiстю наших мрiй. Спочатку я ховала нашi щоденнi любовнi листи пiд подушку. Однак, коли iхня кiлькiсть зросла, я вже складала iх поруч з подушкою, а ночi були сповненi шепотом:

– Що ти бажаеш робити зi мною?

– Нумо пити молочний коктейль через двi соломинки!

– Ходiмо до парку розваг Лiннанмякi?

– А пiшли до зоопарку Кокреасаарi? Нам неодмiнно потрiбно туди пiти!

– Погуляймо по першому снiгу!

– А пiшли до пляжу, до пiрсу, до лiта!

– А як щодо Лапландii?

На все, що вона пропонувала, я завжди вiдповiдала «так!».

І я з нетерплячiстю очiкувала наш перший снiг, наш похiд до зоопарку, наш спiльний молочний коктейль та день у Лiннанмякi.

– Нi! Жодних американських гiрок!

– Навiть, якщо я куплю тобi двi солодкi вати?

– Домовилися! Двi солодкi вати, але я заплющую очi руками та ховаю голову тобi пiд куртку.

– І тодi ти не будеш боятися? – спитала Пiкi й засмiялася.

– Буду, однак винагорода того коштуе.

– Я могла б виграти для тебе плюшевого ведмедика.

– О так! Ну ж бо туди!

– Парк розваг зачинений уночi, люба.

– Еххх.

– А поцiлунок тебе влаштуе?

– Можливо.

– Іди-но сюди.



І я вiрила, що все це справдиться. Я не мала жодних причин сумнiватися. Ми не мрiяли про таке, що могло здаватися неможливим. Це були невеличкi чудовi речi, якi потребували лише кохану людину та вдосталь кохання. А ми двое наче потопали в ньому. Звичайно, усе це вимагало й бажання, але й цього ми мали вдосталь. У нас було все, щоб нашi мрii справдились. Ми поiхали би до парку розваг Лiннанмякi, i Пiкi виграла би для мене велику м’яку iграшку на однiй iз цих забав, де треба стрiляти або кидати. А потiм я би пишалася цим увесь день. Ми пiшли би на прогулянку по першому снiгу й оглядалися б на слiди, якi залишили за собою. Усе це ми би зробили разом. Усе це було б нашим.

Однак Пiкi не подобалося сидiти у кав’ярнях, про що вона недбало менi заявила. Однак, можливо, вона так сказала, щоб я iй почала суперечити.

Те саме стосувалося шопiнгу. Вона терпiти його не могла.

Однак менi було байдуже. Цi речi я могла робити без неi або з iншими друзями. У нас однаково була безлiч iнших спiльних справ.

Я не була однiею з цих дiвчат, якi жадали робити все лише зi своiм новим партнером.

Я не потребувала Пiкi, щоб пiти до кiнотеатру.

Я могла цiлком самостiйно проiхатись трамваем.

Я не мала жодного бажання шукати нове хобi для мене та Пiкi або змушувати ii робити те, що подобаеться тiльки менi.

Я не хотiла знайомити Пiкi з моiми батьками, i менi подобалося самiй ходити на каву з друзями.

Усе це мене цiлком влаштовувало.

Тому що менi було обiцяно Лiннанмякi, цукрову вату i зоопарк, а нiхто ранiше не обiцяв менi жодноi з цих речей. Нiхто ранiше не виказував таку любов до дрiбниць. І що менi необхiдно подiляти цю любов з ними. Анi Рiздво, анi подорожi, анi весiлля друзiв, а молочнi коктейлi та голуби у парку.

Окрiм цього, менi також хотiлося б займатись з Пiкi й звичайними речами, про якi вона нiби не говорила у негативному тонi, i якi здавалися надто очевидними, щоб навiть про них зайвий раз питати. Я майже танула, коли Пiкi казала про спiльний молочний коктейль. Я була така схвильована, що менi навiть не спало на думку розповiсти iй, що хотiлося саме менi. Наприклад, щоби Пiкi зустрiла мене на вокзалi. Або прийшла до порту, коли я прибула на поромi, обтяжена чемоданом i важкими ящиками безмитного алкоголю. Для мене цi речi сприймалисяяк належне. Що я не буду единою дiвчиною бiля термiналу, якiй довелося самостiйно поратися з усiм ii вантажем. Коли Пiкi мене би побачила, вона миттю б обiйняла мене руками, заплямованими кров’ю мого серця. Сповнена радощiв та бажання, вона би вкусила мене в шию, i в цей момент я була б найщасливiшою дiвчиною у свiтi.

Але, мабуть, якби я зi самого початку розповiла Пiкi про термiнали та вокзали, а також наскiльки важливими були для мене подiбнi дрiбницi, вона нiколи б не розпочала зi мною стосунки. Вона нiколи б не зателефонувала менi пiсля тiеi першоi ночi, i ми нiколи б не мали можливостi закохатись одна в одну.

Пiкi називала мене своiм новим життям, iй часто снилася сауна. У соннику я прочитала, що сон про сауну означае нове життя.

«Я так i знала!»



І вона зробила менi пропозицiю руки й серця, подарувавши обручку своеi матерi. Обручка сяяла такою ж бiрюзою, що i небо з вiкна Пiкi. Ми почали чекати, коли закон про громадянський шлюб набуде чинностi.



ПІКІ НЕ РОЗПОВІЛА МЕНІ ВІДРАЗУ, коли наша фiнансова ситуацiя почала погiршуватися. Навiть коли ми планували повечеряти в ресторанi, Пiкi з легкiстю переконувала мене залишитись удома з нею. Інодi посеред ночi телефонували друзi, занепокоенi, що ми десь пропали. Тодi ми запрошували iх до нас пiсля того, як бари зачинялись, i тодi все було гаразд. Мене не зовсiм хвилював той факт, що бiльшiсть часу ми залишались удома, однак це непокоiло Пiкi. Вона хотiла кудись зi мною пiти. Вона хотiла зустрiтися зi своiми друзями. Вона хотiла вийти. І вона виказувала це в наказовому тонi. Пiсля чергового дня, проведеного вдома, вона не могла бiльше вдавати, що це саме те, що iй хочеться.

– Ти ж так хочеш пiти. Отож ми маемо пiти.

– Нi.

– Чому нi?

Пiкi мовчки вiдкрила ще одну пляшку пива, так i не вiдповiвши.

– Якщо ти хочеш пiти, нумо, пiшли!

Пiкi пiдняла голову.

– Немае грошей.

– Позич тодi швиденько.

– Я вже достатньо позичила.

– Ну тодi ми пiдемо, коли будуть грошi.

– Не буде бiльше грошей. Менi немае звiдки iх дiстати. Я винна всiм моiм друзям, ти також не в станi дiстати вдосталь. Ось такi справи.

– Ну тодi ми будемо заощаджувати.

– Я бiльше не можу заощаджувати.

Я не розумiла.

– Заощаджувати не означае зовсiм не виходити, це означае бути бiльш помiрними. Додому ми поiдемо нiчним автобусом. Якщо нам захочеться продовження, ми просто залишимося до шостоi чи сьомоi, коли почнуть iздити першi поiзди чи трамваi. Або залишимося на нiч до ранку. Не хвилюйся, усiм буде байдуже.

– У жодному разi.

– Чому нi?

Тому що Пiкi бажала мати змогу iхати додому тодi, коли iй цього хотiлося. А не очiкувати або залишатися на нiч у чужому мiсцi. Або намагатися втиснутися в один iз тих переповнених нiчних автобусiв.

– Там нiколи немае мiсця, щоби присiсти.

– Я можу стояти.

– Моя дiвчина нiколи не буде стояти.

– Тодi ми можемо поiхати на вечiрку або до бару звичайним денним транспортом.

– Але ж у цьому разi ми будемо вимушенi вирушити надто рано.

– А якщо я прийду до тебе трiшки ранiше, наприклад, о десятiй, тодi ми все встигнемо.

– Нi.

Пiкi завжди замовляла таксi. І завжди залишала гарнi чайовi, хоча я не мала жодного уявлення звiдки у неi грошi i на це.

У ресторанi я могла б замовляти лише воду.

Однак Пiкi сказала, що вона не буде сидiти у ресторанi без гiдного напою.

– Чудово. Тодi не сиди. Я буду сидiти, а ти пий.

– Нiзащо.

Зi самого початку Пiкi завжди за мене платила, оскiльки менi зрiдка вистачало грошей бiльше, нiж на декiлька коктейлiв. А тим паче, щоб оплатити всi ii напоi. А оскiльки Пiкi щоразу до власного напою брала ще один для мене, я вже звикла до такого швидкого та марнотратного темпу, але була готова вiдмовитися вiд цього, якщо на це не вистачало грошей. Однак Пiкi не хотiла з цим миритися.

– Моя дiвчина не сидiтиме на вечiрцi без напою.



Ледве не всi стосунки розпочинаються з декiлькох мiсяцiв пестощiв та вiдвiдин барiв. Я ще не встигла достатньо перейнятися життям лесбiйки та вiдвiдати всi гей-бари Гельсiнкi. Те вiдчуття, коли ти перебуваеш у барi в ролi чиеiсь дiвчини, було зовсiм новим для мене. Менi нiколи не завдавало труднощiв потрапити кудись i не встрявати у бiйку. Я могла залишатися настiльки жiночною, як менi цього хотiлося, крiм того, Пiкi вже бiльше десяти рокiв була вiдкритою лесбiйкою, i iй вистачало достовiрностi, щоб нiхто й не посмiв випхати мене з черги до гей-клубу «Геркулес». Нiхто у гардеробi гей-бару «Менс Стрiт» не наважувався вкрасти решту Пiкi, а всi бармени звертали на мене увагу. Я почувалася цiлком спокiйно, поправляючи макiяж у жiночiй вбиральнi. Нiхто не перегородив би менi шлях на сходах, хоча я носила пiдбори.

Я була готова завжди продовжувати подiляти наше вiдкрите лесбiйське життя не тiльки тому, що це був единий спосiб гаяти вiльний час, а тому, що нашi побачення були единою причиною вийти з моеi квартири. І зовсiм не тому, що це була едина можливiсть показатися з моею коханою на публiцi.

Однак це було саме так для Пiкi, що я, звичайно, тодi не розумiла.



Лiто завершилось.

Пiзнiше стало зрозумiлим, як саме Пiкi могла дозволити собi всi цi чудовi лiтнi мiсяцi: за рiк до того вона торгувала наркотиками, а увесь минулий рiк вона провела випиваючи лише вдома, а до бару – нi ногою. Однак тодi я ще цього не знала.



КОЛИ МИ ПОЗНАЙОМИЛИСЯ, у нас обох було дiагностовано важку депресiю. Ми приймали однаковi медикаменти, однак симптоми вiдрiзнялися. Терапiя Пiкi щойно завершилася, не тому, що вона бiльше ii не потребувала, а тому, що добiг кiнця курс терапii, наданий соцiальною службою. Пiкi так i не пiшла на останню зустрiч. Насправдi, бiльшiсть хворих робила так само. Остання зустрiч – це вже надто.

Щойно ми познайомилися, Пiкi показала менi свою медичну картку. Я прочитала документи i менi здавалося, що я все зрозумiла. Звичайно, я все зрозумiла, оскiльки бiльшiсть моiх друзiв мали серйознi психологiчнi проблеми. Ми усi цiкавилися психiатричною лiтературою, а ранок майже кожного розпочинався зi жменi пiгулок. Ми краще за наших лiкарiв знали, як подбати про себе, оскiльки мали вдосталь часу, щоб дослiдити себе та розгребти безлад у головi. Лiкарi рiдко коли призначали щось, чого ми не знали. Великий реестр лiкарських засобiв «Pharmaca Fennica» був нашою Бiблiею. Досвiд показуе, якщо ви самi не подбаете про послуги медичного психологiчного здоров’я, не будете задавати питань та вимагати бiльше та краще, нiхто за вас цього не зробить.

Саме тому я була переконана, що зрозумiла, про що йдеться. Крiм того, я знала, що ми все дослiдимо та виправимо.

Однак я не мала жодноi гадки про справжню ситуацiю Пiкi. Насправдi нiхто не мав. Пiкi нiкому не розповiдала. Єдине, про що вона згадувала, – це назва хвороби. У рiдкiснi моменти, коли Пiкi зустрiчалася з друзями та знайомими, вона говорила про все, окрiм цього. Інодi вона згадувала про рiзнi антидепресанти та транквiлiзатори. Однак це тiльки означало, що вона щось про них та знала.

У якийсь момент я зрозумiла, що депресiя Пiкi не була подiбна на мою власну або будь-яку iншу депресiю, яку я зустрiчала серед моiх знайомих. Звичайно, я ж звикла до людей, якi запивали депресiю або доводили себе пиятикою до депресii. Я знала, що не можна очiкувати вiд людей, якi перебувають в станi депресii, те саме, що i вiд iнших людей. Для людей в депресii надзвичайно важко зустрiтися з кимось, а вийти назовнi взагалi може стати неможливим завданням. Вони навiть можуть начисто забути про мiсяцi прожитого у депресii життя, хоча ззовнi здаватимуться цiлком звичайними людьми.



Основною ознакою моеi депресii було небажання зустрiчатися з iншими людьми, оскiльки тодi довелося б одягатися, приймати душ або вставати з лiжка, коли день ще не завершився. Однак я все ж iнодi бачилася з людьми, ходила на побачення та в гостi. Пiкi нiколи б не зробила будь-що з цього. Моя депресiя вiдображалася на горi листiвок та газет, якi скупчилися у коридорi, оскiльки менi не хотiлося iх вiдкривати або навiть викинути в смiття. Вона вiдображалася на зростаючiй горi брудного посуду на кухнi та зграi мушок, що дзижчала над ним. Однак моя депресiя була лише… звичайнiсiнькою депресiею.

Коли мiй стан був визнаний не загостреним, кiлькiсть мух не змiнилася, а пошта та газети не стали цiкавiшими, а я не стала бiльш соцiальною, хоча й це було так просто. Однак я перестала вигадувати причини, щоб пропустити сеанс терапii або лекцii. Вiдмовки бували найрiзноманiтнiшi: я не могла вирiшили, що вдягнути: спiдницю чи штани; закiнчилося молоко, i тому я не могла випити ранкову каву; закiнчилися ватнi тампони, i тому я не мала можливостi накласти макiяж так, як менi це подобалося. Здебiльшого я не приходила, бо менi просто було лiньки встати з лiжка. Я перестала скасовувати сеанс в останню мить, коли вже стояла, одягнена в куртку, бiля дверей, але ось бiда, порвався шнурок на взуттi й змусив мене заплакати та залишитися удома. Це було дiйсно значною змiною для мене, хоча будь-кому iншому так не здавалося. Усi решта помiтили б тiльки зграю мух та покритi сiрою плiвкою вiкна.

Цiлком можливо, що симптоми моеi депресii насправдi були частиною моеi особистостi або моя особистiсть сама собою була депресивною. Врештi-решт, я навiть не усвiдомлювала, аж поки не взнала вiд лiкаря, що мiй стан мае конкретний дiагноз: великий депресивний розлад.

Але депресiя Пiкi… Звичайно, кожна окрема депресiя унiкальна, але… Навiть тi, хто самi мають це захворювання, iнодi не в станi зрозумiти ситуацiю iншоi людини, навiть якщо вони мають однаковий дiагноз. Щось не сходилося. Щось було не так.

Квартира Пiкi завжди була надзвичайно охайною. Усi поверхнi та шкло блищали вiд чистоти. Нiколи не було брудного посуду. Навiть шкарпетки у шафi були складенi рiвнесенькими рядами, а гелi для душу у ваннiй вишикувались у порядку вiд пустого до повного. Пiкi регулярно змiнювала повiдомлення на автовiдповiдачi та складала усi пустi пляшки та банки на поличцi у шафi.

Депресивнi люди достатньо часто намагаються бодай щось зберiгати у порядку, саме тому можуть з’являтися певнi щоденнi ритуали. Однак у певний момент усi так чи iнакше гублять контроль. Але у випадку Пiкi, ii життя зовсiм не змiнювалося протягом десяти рокiв, а тримати порядок, здаеться, не завдавало iй жодного клопоту чи незручностей. Вона вставала з лiжка, щойно прокидалася. Вона зовсiм не звикла лежати протягом багатьох годин на диванi, переглядаючи документальнi фiльми про природу. Одна моя депресивна подруга полюбляла саме такi фiльми, оскiльки iншi телевiзiйнi програми здавалися iй надто однаковими. Єдиним винятком були мультфiльми.

Пiкi завжди гарно пахнула, наче лiтнiй бриз свiжоi бiлизни та Nivea. Їi волосся завжди було досконало пофарбоване, а шия завжди поголена.

Коли я спала i ii лiжку, то теж вiдчувала запах свiжовипраноi бiлизни.



НАМ ТАК І НЕ ВДАЛОСЯ нi в кого позичити грошей. Крiм того, ми вже достатньо були виннi нашим друзям. А банк нiколи б не дав кредит двом безробiтнiм жiнкам без будь-яких активiв. Родичi Пiкi лише щоразу повторювали те саме: «Іди працювати! Та почни заробляти грошi так само, як iншi». Однак це зовсiм нам не пасувало.

Ми мали щось придумати.

Що ж ми могли б зробити?

Пригадалася iдея, яка ранiше здавалася нам лише невдалим жартом.

Що завжди можна продати? На що завжди е попит?

Секс та наркотики.

Однак Пiкi не хотiла бiльше займатися розповсюдженням наркотикiв.

Отже, залишився тiльки секс.

«Цього разу я маю кращу iдею, анiж наш початковий план робити мiнет за грошi».



І справдi, новий план Пiкi був значно кращий:

Їi голос, моi ноги.

Їi муркотiння, мiй запах.

Їi смiх, моi груди.

Жодних облич, жодних побачень вживу.

Жодноi домашньоi адреси, жодних справжнiх iмен.

Жодного вказiвки про вiк.

Навiть жодних знакiв зодiаку.

Привiт, це Сюзi.

І це не мiй голос, а голос моеi подружки.

І моя подружка навiть не гетеро.

Моя подружка навiть нiколи не спала з жодним чоловiком.

Однак вона мае божественний голос. А я маю божественне тiло. Разом ми божественна Сюзанна Лоретка, чие iм’я ми запозичили з фiльму Бунюеля, а трусики – iз найближчого магазину одягу. Красунчику. 25-рiчна краля зробила фото в стрингах. Зателефонуй менi, якщо зацiкавився.



Таким чином голос Пiкi почав заробляти грошi. Таким чином ми прожили декiлька рокiв, аж поки наша сумнiвна дiяльнiсть не почала надто вже виснажувати, незважаючи на те, що на перший погляд це все здавалося зовсiм уже простим. Якби ми тiльки мали альтернативу…



Усе починалось iз невинноi гри. Оскiльки Пiкi ще ранiше лагiдно називала мене Вареником, вона почала вигадувати iсторii про мене та моi губи, щоб тягнути час. У певний момент усi цi iсторii завжди завершувалися тим, що я опускалася на колiна та робила комусь мiнет. Пiкi не хвилювали чоловiки, однак очевидно, ii збуджувала сама думка про те, що я комусь вiдсмоктую.

Спочатку я намагалася пояснити Пiкi, що нiколи в життi нiкому не робила мiнет, однак вона, здаеться, не надто менi повiрила. Тiльки щоб задовiльнити ii, я перестала сперечатися i просто погодилася. Так ось що сталося. Саме так. Я робила мiнет усiм хлопцям у моему рiдному мiстi. Так, у гаражi, за найближчим магазином, у шкiльнiй вбиральнi, у гардеробi, позаду смiттевих бакiв, у бiблiотецi, а також у лiсi, пiд мостом i на дитячому iгровому майданчику в мiсцевому парку.

Пiкi попросила показати iй, як саме я це робила та виставила палець. Отже, я iй показала. І iй сподобалося, як це виглядало.

– Скiльки? – хотiла знати Пiкi.

– Я нiколи не рахувала, – вiдповiла я.

– Тодi ти маеш не аби-яку репутацiю у своему рiдному мiстечку, – сказала Пiкi.

– Мабуть, так i е, – вiдповiла я.

Вона зажадала, щоб я розповiла в деталях про кожний акт, однак я вiдмовилася. Через те, що я не захотiла розповiдати, вона наказала менi показати ще раз, як саме я це робила, та дала менi фалоiмiтатор. Отже, я iй показала.

– Моя крихiтка мае неймовiрний ротик. Ти безумовно була зiркою мiнету! Ах ти моя розпусниця!

Вона пильно подивилася на моi губи.

– Послухай-но, ми могли гарно заробити на цьому.

Ми подивилися одна на одну, i нашi думки почали рухатися в одному напрямку.

– Звичайно, тiльки з презервативом. Нерозумно губити подiбний талант. Слухай, чоловiки згiднi платити великi грошi за першокласний мiнет. А з таким ротиком, як в тебе, нам навiть не буде потреби надто це афiшувати.

– Я не знаю як…

–Не бреши. Звичайно, я не збираюся примушувати тебе, але з такими грошима… Я беру вiдповiдальнiсть за всi зустрiчi, дзвiнки, повiдомлення та рекламу. Бiля тебе завжди буде хтось, щоб ти була в безпецi. Ти нiколи не пiдеш кудись одна. Усе буде чисто й просто. Декiлька хвилин задля декiлькох сотень евро. Невже це не генiально?

– Ти перебiльшуеш.

– Анi трохи!

– Ну добре, навiть якщо ти не перебiльшуеш, я не вiрю, що все так просто.

– Повiр менi, я знаю, що сьогоднi на це е великий попит. А як з моiм голосом, хiба ми не отримаемо клiентiв? На лiнiях сексу по телефону я завжди мала найбiльше хвилин та найбiльше постiйних клiентiв.

У цьому я навiть не сумнiвалася. Пiкi вмiла заворожити будь-кого, з ким говорила по-телефону.

– Однак моi губи та твiй голос не в однiй головi. А у двох.

– Саме так! Але кого це хвилюе? Я зваблю клiентiв по телефону та розпалю iх iнтерес, а потiм, коли вони зустрiнуться з тобою, вони тiльки побачать твоi губи та не зможуть думати про будь-що iнше. Повiр менi.



Декiлька рокiв тому Пiкi працювала оператором служби сексу по телефону «Чорна вдова». Безлiч дiвчат iз сiльськоi мiсцевостi, якi потрапляли у гомосексуальний свiт Гельсiнського району Каллiо, вважали, що це було неймовiрно круто. Серед друзiв Пiкi вихвалялася, що працюе позаштатним спiвробiтником в iндустрii розваг. Інодi здавалося, що Пiкi залюбки розкидалася словами, щоб насолодитися зацiкавленими поглядами iнших лесбiйок. І Пiкi справдi була неймовiрною в цiй справi. Вона заробляла бiльше, нiж будь-хто на лiнii. Своiм голосом вона щомитi лила солодкий нектар у вуха слухачiв, змушуючи мочки iхнiх вух вiдчувати тверду ерекцiю та потiти блискучими краплинами сперми. Усi, хто бодай раз поспiлкувались iз Пiкi, завжди телефонували ще раз. Навiть коли iй набридало i вона починала позiхати, куняла або забувала, що вона щойно сказала, це не мало жодного значення. Лише пiсля декiлькох надто довгих та надто коштовних дзвiнкiв, чоловiк на другому кiнцi мiг нарештi збагнути, що цей солодкий чарiвний голос зовсiм не серйозний i фальшивий! Невже за цим кашлем насправдi був прихований смiх?

Їi кар’ера в службi сексу по телефону завершилася листом, отриманим вiд ii начальника. У листi пояснювалося, що його служба мала певнi правила: заборонялось у жарт домовлятися про побачення, докоряти та насмiхатися з клiентiв. Пiкi мала це зрозумiти.

Пiкi усе розумiла, однак слiдувати цим правилам було для неi надто, саме тому вона вирiшила звiльнитися з «Чорноi вдови».

Пiд час розмов чоловiки часто намагалися домовитися про приватнi сеанси. Вони пропонували надiслати грошi напряму на банкiвський рахунок Пiкi, узгодити час, щоб вона могла дзвонити, та тривалiсть, або ж клiент питав, коли саме вiн мiг зателефонувати Пiкi. Однак Пiкi вже не мала сил на щось таке подiбне. Їй цiлком вистачало надокучливого гудiння в головi наприкiнцi робочого дня. Пiкi не була в станi далi це терпiти. Пiкi звiльнилася, тому що щось у ii головi клацнуло, i це клацання зовсiм не було таким кльовим, як Пiкi його описувала, коли вихвалялася у барi про свiй багаторiчний досвiд робити в подiбнiй службi.

Але зараз… ми ж разом… невже це спрацюе? Хiба в нас е вибiр?

Пiкi отримувала своi лiки безкоштовно за рецептом в аптецi, а менi так i не вдалося отримати такий. Я не розповiла Пiкi, що моi лiки закiнчилися, щоб зайвий раз ii не хвилювати. І менi не вистачало грошей, щоб купити ще. Пiкi вмовила соцiальну службу церкви розрахуватися за ii за телефон, але, звичайно, моя ситуацiя була зовсiм iншою, тому я просто викидала своi рахунки у смiтник. Іншi неоплаченi рахунки Пiкi старанно приховувала вiд мене, та все ж я знала про них, але нiчого iй не казала, тому що нiчого не могла з цим зробити. Неоплаченi рахунки турбували Пiкi значно бiльше, нiж мене. А я, у свою чергу, ходила стояти в черзi бiля церкви, щоб отримати безкоштовний пакет з булочками.



СПОЧАТКУ ПІКІ CКАЗАЛА, що все гаразд, i що вона дiстане декiлька клiентiв для сексу по телефону та заробить для нас достатньо грошей для прожиття. Сотня за лише п’ятнадцять хвилин. І вона обирала тiльки тих клiентiв, якi iй подобалися або яких вона могла стерпiти. Тепер вона сама могла вирiшувати. І вона знала, як саме треба дiяти: куди подати рекламу та що саме казати по телефону. Вона знала всi хитрощi: якщо клiент бажае побавитися з фалоiмiтатором – слiд увiмкнути електричну зубну щiтку; якщо клiент хоче почути, як хлюпае волога кицька  – достатньо покласти палець до рота та потерти ясна, що, на мое власне здивування, створюе тривожно iдентичнi звуки.

І наш найперший клiент одразу спитав про трусики.

Таким чином ми розпочали наш перший сiмейний бiзнес. Попит був настiльки великим, що Пiкi перестала займатися сексом по телефону, а натомiсть зосередилася на утриманнi телефонного трафiку Сюзанни Лоретки. На нас вiдразу звалилося стiльки роботи! Ми ж бо жодним чином не були готовi до такоi активноi дiяльностi Сюзанни. Перш нiж я встигла лише дати нашiй компанii iм’я Сюзанна, ми вже мали в листi очiкування понад десять замовлень. Ми повиннi були обдумати нашу продукцiю та цiнову полiтику, встановити новi телефоннi лiнii, купити робочий телефон, взнати про поштовi витрати та канали розповсюдження iнформацii.

Ми були першопрохiдцями в нашiй iндустрii. Зараз вже будь-хто може отримати подiбну продукцiю на кожнiй другiй веб-сторiнцi; щоразу виникають усе новi методi рекламування. Однак ми були першими та потрапили в саме серце чоловiчого населення, яке тiльки i чекало на нашi послуги та вершковi краплини голосу Пiкi. Нашi телефоннi лiнii були перевантаженi, щойно ми подали перше рекламне повiдомлення про Сюзанну Лоретку. Воно було у виглядi телетексту. Привiт, красунчику. 25-рiчна студентка коледжу чекае у своiх трусиках, щоб чимскорiш надiслати iх тобi.

Перше рекламне повiдомлення про Сюзанну пробуло на екранi лише декiлька хвилин, але, на додаток до випадкових та несерйозних дзвiнкiв, ми отримали декiлька справжнiх замовлень. Те саме сталося пiсля другого та третього повiдомлення. Щогодини ми змiнювали повiдомлення та надсилали його в якостi телетексту. Агов, чоловiче, бажаеш купити ношенi трусики? Я 25-рiчна гаряча студентка коледжу.

Ми розмiстили нашi повiдомлення на усiх можливих форумах та сайтах знайомств. Ми надсилали iх в усi можливi мiсця, якi тiльки погоджувалися розмiстити подiбнi оголошення, або якщо це нам нiчого не коштувало або було достатньо дешево. Телетекст виявився найбiльш прибутковим, оскiльки такi повiдомлення також потрапляли до газет та iнтернету. Крiм того, це було цiлком новим явищем. На жаль, iз часом нашi повiдомлення почали перевiряти та видаляти, тому поступово стало зовсiм неможливо iх розмiщувати. Хоча водночас нiкого не турбували повiдомлення вiд чоловiкiв, якi шукають юних дiвчаток.



Звичайно, були й дзвiнки вiд людей, якi свято вiрили, що фотографii були безкоштовними. Що справдi iснувала гарна краля на iм’я Сюзанна, якiй просто захотiлося розiслати своi оголенi свiтлини по усiй Фiнляндii. Однак бiльшiсть все ж розумiла, що нашi послуги мають суто комерцiйнi мотиви.

Також були тi, хто нiколи й не чув про подiбнi послуги:

– Це жарт? Хто захоче чиюсь ношену бiлизну? Хочеш, я пришлю тобi моi старi шкарпетки?

– Огидно!

– Бридко!

– Ти божевiльна? Дiвчино, ти хоч розумiеш, що тобi необхiдна допомога спецiалiстiв?

– Це раптом не те, що так популярно серед японцiв?

Але, коли ми знайшли правильнi рекламнi канали, дурнi питання зникли.

Пiсля того, як першi чоловiки нарештi зацiкавилися трусиками, з’явився попит на iншi елементи нижньоi бiлизни: ми отримали запити на колготки та бюстгальтери.

Якимсь чином Пiкi передбачила, що будуть запити на тампони, але я однаково здивувалася, коли чоловiки почали питати i про них.

Коли нам зателефонував наш перший клiент-транссексуал, я взяла його на себе, оскiльки Пiкi зовсiм не розумiлась у жiночому одязi.

Трусики (залежно вiд уподобань клiента) – 100 марок.

Бюстгальтер (залежно вiд уподобань клiента) – 50—100 марок.

Колготки (якщо якiсть неважлива) – 100 марок.

Тампони (залежно вiд уподобань клiента) – 50 марок.

Вартiсть пересилки була включена до вартостi продукту, залежно вiд способу пере- силки.

Ми пiдрахували, що ми могли б отримувати п’ятдесят вiдсоткiв прибутку. Спочатку з нашого прибутку вираховувалися телефоннi збори, а також решта витрат, таких, як марки, пакувальнi матерiали, полiетиленовi пакетики, а також сама сировина, тобто трусики та iнше. Решта прибутку роздiлялася порiвну.

Можливiсть полiпшення нашого фiнансового становища вплинула на наш настрiй, немов шампанське.

Нова зимова куртка для Пiкi. А також новi зимовi черевики!

Їжа!

Мiй телефон знову запрацюе! Бiблiотечнi картки активуються, а усi штрафи буде сплачено.

Ром!

Стерео, вiдеомагнiтофон, та нова музика для Пiкi!

Сигарiлли!



Пiсля того, як ми зробили цi пiдрахунки, нашi мрii були наче збитi вершки. Ранок був солодким, i хоча я була зовсiм гола, вiтер, який дув з вiдкритого вiкна в кiмнатi Пiкi, уже не здавався таким холодним та кусючим. Вiн був свiжим, наче весняна вода.

Пiкi почала вести записи.

Я вкрала робочий телефон та встановила новi лiнii.

Ми зiбрали всю поношену бiлизну, яка була в наших квартирах, та подiлили ii за категорiями.



Першою i останньою фундаментальною проблемою, з якою ми зiткнулися, була так звана «poste restante» або «пошта на вимогу». На той момент це був единий варiант, яким ми могли користуватися, оскiльки нам зовсiм не хотiлося, щоб хтось знав нашi справжнi адреси, не кажучи вже про нашi справжнi iмена.

Дивовижно, але бiльшiсть клiентiв була готова вiдправляти готiвку разом з адресами, на якi вони очiкували отримати товари.

Щодня менi доводилося ходити до пошти, щоб перевiрити, чи раптом Сюзаннi не надiйшло якихось листiв.

Ми отримали лише два листи. Сума у двох конвертах разом складала 800 марок, що вже була неабияка сума. Однак це було лише два листи. А потенцiйних клiентiв, якi здiйснили замовлення та погодилися попередньо надiслати нам грошi, було в рази бiльше.

Настрiй шампанського швидко згасав.

Я сказала Пiкi, що бiльше не пiду до пошти взнавати про пересилки на iм’я Сюзанна Лоретка. Я вже повторювала це питання щодня протягом двох тижнiв, майже завжди даремно, i я не збиралася бiльше бавити робiтникiв пошти.

– Ну тодi вигадай кращу iдею. Немае значення, що саме, головне, щоб нашi iмена або адреси нiде не свiтилися. Будь-що!

Я так i зробила. Я зателефонувала своему друговi Петрушцi й не прогадала. Ми домовилися, що орендуватимемо його банкiвський рахунок. Оскiльки Петрушка був чоловiком, жоден iз клiентiв не наважиться з’явитися бiля його дверей або надiслати йому любовнi листи, або запросити на побачення. Петрушка був геем i тому не мав дiвчини, якiй йому довелося б пояснювати все, якщо б одна зi згадуваних ситуацiй сталася. Якщо хтось би i з’явився пiд дверима або почав стежити за ним, вiн би просто побачив двох молодих хлопцiв. Хоча ми й були друзями, я не ходила до Петрушки надто часто, щоб хтось мiг подумати, що я живу з ним. Рахунок Петрушки був iдеальним для наших намiрiв. Петрушка мав роботу, що також означало, що вiн не був зобов’язаний показувати свiй банкiвський рахунок будь-якiй соцiальнiй службi. На додаток Петрушка працював у подiбнiй iндустрii, саме тому наша справа його навiть не здивувала.



Отже, Пiкi отримала новi вiйськовi черевики, якi коштували понад тисячу марок.

А я свою першу тисячу марок використала здебiльшого на прикраси.

Тепер ми нарештi могли пiти на вечiрку на Кайсан’емi! І тепер нам не доводилося брати зi собою кишенькову фляжку. І тепер ми можемо повертатися додому тодi, коли нам заманеться, оскiльки вже в станi заплатити за вхiд до другоi ночi. Знову моi очi заблищали бульбашками шампанського, а Пiкi знову смiялася як i тодi, коли ми вперше зустрiлися, i купила цiлий кошик троянд вiд флориста. Я сiла на колiна Пiкi, повернулася лицем до неi, цiлувала ii шию, аж поки комiр ii сорочки не став зовсiм мокрим. Ми знову танцювали повiльнi танцi. Долонi Пiкi ковзали по шовковiй тканинi мого нового плаття. Воно було наче шкiра тюленя, i я рухаласяу ньому, наче мене омивала вода та пестощi, а Пiкi, у свою чергу, заливала потоки пристрастi у моi вуха. Це був неймовiрний вечiр, неперевершена нiч та найпрекраснiший ранок. Пiкi так радiла своiм новим черевикам та моiм шовковим стегнам, що сповнювала мене ще бiльшою радiстю.

Наступного ранку я прокинулася, уже не турбуючись про те, як саме я встану з лiжка наступного дня.



Пiкiна ранкова метушня змусила мене усмiхнутись.

Лежачи в лiжку, я споглядала, як вона встала, скрутила сигарету й розпочала роботу з нашими рахунками, щось виписуючи рiвнесеньким калiграфiчним почерком у старомодному записнику з восковою печаткою. Тодi вона дiстала конверти та почала заповнювати поштовi вiдомостi. Я майже заплакала. Я нiколи б не побачила Пiкi такою. Вона погодувала кiшок, а тодi знову повернулася до роботи, iнодi присвистуючи, iнодi стукаючи по кнопкам калькулятора. Коли розрахунки були завершенi, вона розпочала створювати записи на касети. На першу касету було записано пiв години звукiв оргазму. На другу вона прочитала улюблену iсторiю клiента з порнографiчного журналу.

– Ти вже прокинулася? Тiльки-но подумай, цей чувак поспiшатиме з дому на роботу тiльки щоб дорогою послухати порнуху на плiвцi.

– Або пiти додому ранiше… охх такий змучений… щоб послухати… оперу.

–Або курс iноземноi мови!

– Охх, охх. Я зараз кiнчу!

– Давай, крихiтко, кiнчай! Кiнчай!




Два


Дiаманти i обiцянки,
та чеки на мiльйон доларiв
Усi життя ми втрачаемо
на Голлiвудських пагорбах

    (Courtney Love Sunset Strip)

ЩОРАНКУ ОФІСНИЙ БУДИНОК НАВПРОТИ блищав немов рiздвяна ялинка. «Стриб-скок!» – свiтлячки у флуоресцентних трубках немов переслiдували один одного, освiтлюючи примiщення за примiщенням, затягуючи з собою людей. Щоранку я спостерiгала ту саму сцену. Я, вдягнена лише в мiй халат, стояла перед Йонатановим вiкном i курила мою вранiшню сигарету, без жодного задоволення ловлячи променi вранiшнього сонця. Я б i не прокидалася, якби Йонатан не збирався на роботу. Я не мала вставати, але все ж я однаково прокинулася. Я злiзла з лiжка та наклала на лице сироватку вiд зморшок. Випила свою ранкову каву, долила ще Йонатановоi кави та слухала шелест свiжоi газети. Я зробила ще кави й вiдчула спиною, що флуоресцентнi трубки на офiснiй будiвлi вже розпочали свою ранкову пробiжку вiд поверху до поверху. Йонатан, як завжди, розпочав свiй ранок, включаючи флуоресцентну лампу на кухнi, але потiм я завжди ii виключала та включала iншу лампу, яка давала принаймнi трiшки тепла.



Лiнii на моiх руках поглибшали. На щастя, мое лице не спiткала подiбна доля. Можливо, менi слiд використовувати для рук тi ж косметичнi засоби, що я використовую для обличчя. Нiколи ранiше моя лiнiя серця не була такою чiткою та видимою. Ось воно, рожеве розгалуження посеред моеi долонi, немов рана, з якоi здерли струп.



Пiсля моiх вранiшнiх сигарет я обережно намащую денний крем поверх сироватки вiд зморшок та чекаю на кухнi, поки вiн повнiстю не поглинеться.

Стiйка для тостiв на поличцi на кухнi так нiколи та не використовувалась. Те саме стосувалось сокочавилки для цитрусiв. Час вiд часу я ходжу i крапаю очнi краплi пiд моi нижнi повiки, щоб позбавитися почервонiння. Папiр продовжував шелестiти на кухнi. Дверi на сходовiй клiтцi то вiдкривалися, то зачинялися: усi йшли на роботу, як i незабаром Йонатан. Я почала сушити волосся. Ненавиджу ось так прокидатися вранцi й слухати, як усi збираються на роботу. Я розвернула фен трiшки вище. Вiдчула, як сльози навертаються на очi. Я маю ще нафарбувати брови та вii. А крiм того помити посуд, винести смiття та газети, пiти до салону краси, та безлiч iнших справ.

Натомiсть, щойно за Йонатаном зачинилися дверi, я повернулася до лiжка та встановила будильник так, щоб потiм мати вдосталь часу вдягнутися i сходити до крамницi, перш нiж Йонатан повернеться з роботи.

Неможливо залишитися при здоровому глуздi, прокидаючись рано-вранцi. Пiкi повнiстю погоджувалася зi мною щодо цього, саме тому нам так добре було разом. Ранкове свiтло та ранковi звуки завдавали нам страждань, тому ми ховалися вiд них пiд ковдрою на горищi. Якщо ж я вранцi поспiшала додому з Пiкiного мiсця, ми заспокоювали тривогу пiд час балачок по телефону.

А тепер, уже другий рiк, я вимушена переживати цi зовсiм неправильнi ранки.

Пiсля денного крему я використала праймер пiд макiяж i дала йому час для поглинання. Закурила сигарету. Ще освiжила очi краплями та схопила основу пiд макiяж, яку я обережно нанесла спонжем на шию. Я додала кремовi рум’яна на вилицi, якi утворилися, коли я втягнула щоки, а потiм припудрила лице. Запалила ще одну сигарету. Я пiдвела повiки, розтушовуючи темнiшi тiнi на зовнiшнiх кутках, а свiтлiшi – на внутрiшнiх. Пiсля цього я окреслила очi мокрими тiнями для повiк та вивела лiнiю пiнопластовим кiнцем пiдводки для очей. Я додала кохль на внутрiшню поверхню повiк та завершила все це водостiйкою тушшю. Пiдготувавши губи праймером, я пiдвела iх м’яким олiвцем для губ, намастила щiточкою стiйку помаду, припудрила iх, додала ще губноi помади та притиснула губи до серветки. Додала трiшки перламутру до надбрiвних дуг та вилиць. Тепер, поки я не надто стара для цього, я мала зробити все, що було в моiх силах. Перш нiж перейти до вибору одягу, я пiшла та заварила собi ще кави.

Поки я намагалася впоратися з кавоваркою, сiльничка впала на пiдлогу, а сiль висипалася на килимок. Я розплакалася. Я загнала сiльничку пiд стiл, а тодi пiшла до ванни та промокнула ватними дисками сльози, якi скупчилися в кутку очей, так щоб вони не мали змоги скотитися та зiпсувати увесь мiй макiяж. Інакше Йонатан може здивуватися.

Я повернулася до спальнi, щоб вiдкрити пакетик з колготками, а потiм витягнула нову пару, перш нiж сiсти на диван, та почати обережно натягувати iх на ноги. Однак спочатку я пiдпиляла нiгтi на однiй руцi, щоб не пошкодити колготки. Тодi я згорнула колготки Wolford 40 ден, якi, незважаючи на свою товщину, були того самого кольору, що й моя шкiра, саме тому складалося враження, що моi ноги зовсiм голi. Проносивши однi протягом цiлого дня, я могла спокiйно викинути iх у смiтник, а потiм дiстати нову пару Wolford з пакета. Приемно мати власну бiлизну, з якою ти можеш робити геть усе, що заманеться. Навiть якщо Йонатан буде ii знiмати. Але це не мало жодного значення.

На мить я завагалася: Chantelle чи La Perla, i обрала останнiй, а потiм ухопилася за аромат Mr. Burberry. Йонатан вже йшов. Я пiшла до зали, щоб його поцiлувати, уся така мила та напiводягнена, так нiби я i сама поспiшала. Але щойно за ним зачинилися дверi, я перестала грати у своi ранковi справи та закрила шторами офiсну сцену навпроти. Потiм я всiлася за стiл та повiльно закурила сигарету.

Перепочивши, я подумала, що, мабуть, зможу помити посуд пiсля пробудження. Палички для iжi та нуднi декоративнi фрукти Artek, що ми отримали як подарунки на новосiлля, та якi вже були в чомусь вимащенi. Або, можливо, я помию все зараз, щоб менi не довелося це робити пiсля сну. Отже, я розпочала роботу, а також випадково помила гранати, якi принiс декоратор iнтер’еру. Жбурнула iх до компосту. Закурила сигарету. На дверях холодильника залишилися слiди вiд пальцiв i плями вiд iжi. Я вирiшила iх видалити. Однак спочатку треба закурити. Крiзь вiкно я побачила людей, що поспiшали на роботу, а також лису собачку в куртцi та шалику вiд Burberry. «Мамо, зачекай!» – вигукнула маленька дiвчина в милому пальтi, намагаючись наздогнати свою маму. Я загасила сигарету в попiльничцi. Йонатан забороняв викидати недопалки з вiкна, що ранiше було однiею з моiх поганих звичок. Очевидно, тут це не прийнято, i саме тому Йонатан не хотiв, щоб пiд його вiкнами з’явився садочок iз бичкiв. Коли сусiди почали скаржитися, що сигаретний дим потрапляе до iхнiх квартир, Йонатан купив новий, бiльш потужний вентилятор. Я знову ледь не забула його увiмкнути.

Пiсля черговоi цигарки я спокiйно повернулася до свого макiяжу. Моя шкiра виглядала так, нiби вона була обтягнута яечним бiлком. Я розпилила трiшки весняноi води на шкiру, так щоб макiяж мiцно тримався, а моi вилицi отримали природне освiтлення, а все решта – темнiше. Я додала ще трохи тiней на брови, а коли яечна обтяженiсть зникла, я пiшла спати. Звичайно, немае нiчого корисного в тому, щоби спати з макiяжем, навпаки, це було навiть шкiдливо для моеi шкiри. Але коли я прокинуся, менi вже не потрiбно буде робити макiяж, i я швидше дiстануся до магазину. І тепер я могла довше поспати. І, у будь-якому разi, я мала прокинутися зранку, щоб Йонатан продовжувати вiрити, що я роблю бодай щось.



Я взяла снодiйне, встановила будильник на другу годину та згорнулася калачиком пiд пуховою ковдрою.



КОЖНОГО РАНКУ В ЙОНАТАНА я повторювала однi й тi самi дii. Кожен день був подiбний до попереднього з того моменту, як я з ним познайомилась. І кожен вечiр. Щоночi я дивилася на спину Йонатана. Щоб мене задовiльнити, вiн спочатку обiймав мене, але, коли нарештi засинав, то завжди вiдкочувався на iншу сторону лiжка, повертаючись до мене спиною. Вiн нiколи не спав обличчям до мене, саме тому ми нiколи не прокидалися, дивлячись у вiчi одне одному.

У Йонатана була ванна, що робило його значно приемнiшим, нiж бiльшiсть iнших чоловiкiв. Я могла приймати ванну годинами. Інодi я знову пускала гарячоi води та продовжувала купання. У ваннiй я мала змогу просто безперервно мовчки витрiщатися на стiну. Звичайно, коли його не було вдома, я могла витрiщатися на будь-яку стiну в квартирi, однак, коли Йонатан був поблизу, це б викликало занадто багато уваги.

Спочатку це ставалося надто часто. Але Йонатан раптово вихоплював мене з моiх роздумiв, запитуючи, про що це я таке мрiю. Вiн так часто повторював це питання, додаючи мое iм’я до нього, що я стала обережнiшою. Можливо я би не була такою обережною, якби Йонатан спитав, про що я думаю, але оскiльки вiн запитав, про що я мрiю… Я нi про що не мрiяла. Але якщо мое витрiщання на стiну видавалося Йонатону мрiянням про щось, то краще було б, щоб Йонатан не бачив цього. Незабаром йому би почало здаватися, що в мене з’явився хтось iнший. Або щось подiбне.

Нарештi я залiзла у ванну. Там вiн не мiг мене здивувати, так, як вiн iнодi робив, запитуючи щось про шоу, коли я робила вигляд, що дивлюся з ним телевiзор. Або якщо б я провела певний час на диванi або лiжку, споглядаючи на шпалери, Йонатан мiг би замислитися про це. Але купання та перебування у ваннiй може видаватися за догляд за собою, а Йонатан нiколи не перешкоджав моiм косметичним процедурам.

Купання чудово допомагало менi з моею тугою за жiночим тiлом.

Тепла ванна вiдчувалась як жiночi обiйми без хiтi. Вода нiжно пестила мою шкiру, наче це були жiночi руки.

Вода у ваннi вiдчувалася на моiй шкiрi як поцiлунки Пiкi, коли вони були великими та вiдкритими. Вiдчуття було, нiби я пливла в них. Наче моi руки почивають мiж Пiкiними ногами, там де слизько та глибоко.



Пiсля надто тривалого купання пальцi моiх нiг ставали мертвецько бiлими. Так наче кров та плоть полишили iх, залишаючи по собi лише зморшки, якi вони нiколи бiльше не заповнять.



Йонатан нiколи не казав, що хоче приеднатися до мене у ваннi, i це було чудово, тому що я б не знала, як ввiчливо йому вiдмовити. Можливо, сама ванна i була Йонатанова, однак процес купання належав лише менi.



Йонатан придбав гелi для душу, якi пасували його ранкам. Вони пахнули грейпфрутом та iншими ароматами, якi асоцiювалися зi здоровим ранком та гарантували активний початок активного дня. Пляшечки майорiли яскраво жовтим або синiм, наче кобальт, кольорами. Вони були ефективними та заощаджували час i простiр, оскiльки можна було використовувати гель одночасно як шампунь i гель для душу, вiн зволожував шкiру настiльки, що зникала необхiднiсть використовувати пiсля душу лосьйон для шкiри. Розумно.

Йонатан нiколи не витрачав надто багато часу, обираючи власнi миючi засоби. Вiн просто купляв нову пляшечку, якщо стара вже майже закiнчувалася. А тодi вiн викидав стару до смiтника. У його кутку ванноi не було жодного набору з напiвпустих пляшин або будь-якого можливого вибору.

Гелi для душу Йонатана не були призначенi для того, щоб насолоджуватися ванною ввечерi або митися разом. Вони не мали на метi замiнити дотик або пахнути безпекою. Вони не були призначенi для романтики запалених свiчок або для моментiв, коли хотiлося поплакати.

Коли я приймала ванну, то ховала пляшечки Йонатана пiд або за рушниками. Вони символiзували ранок, а менi зовсiм не хотiлося, щоб мене щось пригнiчувало, поки я була у ваннiй. Я хотiла нiжних спогадiв, спогадiв про смiх та бажання.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=51131287) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке

Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения